• Важка дитина

    Examen.ru: ВАЖКІ ДІТИ

    29.10.2015

    ВАЖКІ ДІТИ

    ВАЖКІ ДІТИ — широке узагальнене поняття, що використовується в науковій і головним чином в науково-популярній літературі, а також у педагогічній публіцистиці для позначення великої категорії дітей, які демонструють явне відхилення в особистісному розвитку. Віднесення дитини до даної категорії здійснюється як правило за зовнішнім проявам його індивідуально-психологічних особливостей, службовців перешкодою для нормального протікання виховного процесу. Причини, що лежать в основі порушень характеру і поведінки дитини, бувають дуже різноманітні. Тому нерідко до важких відносять дітей, істотно різняться за своїм індивідуальним особливостям. Оцінка дитини як важкого переважно відображає думку про нього батьків і педагогів, а не його конкретні психофізіологічні характеристики.

    У сучасній Літературі важкими зазвичай називають тих дітей, чия поведінка різко відхиляється від загальноприйнятих норм і перешкоджає повноцінному вихованню. Тому використовується також синонім «важковиховувані діти», тощощо вони найменш схильні слідувати педагогічним приписам і виявляють крайню несприйнятливість до традиційних педагогічних впливів.

    Однією з основних причин, що породжують труднощі у виховному процесі, є психічні захворювання і так звані прикордонні стани. Дитина, яка страждає, наприклад, психопатію або раннім дитячим аутизмом, безумовно виділяється з маси, що нормально розвиваються однолітків, і його виховання значно ускладнюється. Проте віднесення його до категорії важких не цілком виправдано, оскільки його відхилення підлягають переважно медичної корекції. Якщо поведінка дитини змушує запідозрити в нього нервово-психічні відхилення, потрібні консультації з психоневрологом, невропатологом, дитячим психіатром, які виносять кваліфікований діагноз і призначають відповідне лікування (в його відсутність будь-які заходи педагогічної корекції можуть виявитися неефективними). В окремих випадках рекомендується індивідуальне навчання.

    Деякі порушення поведінки можуть бути викликані вродженими або набутими психофізіологічними відхиленнями, які не відносяться до психічних захворювань. Це так звана рання дитяча нервовість, прояви так званого алкогольного синдрому плода (виникає внаслідок алкогольної інтоксикації на пренатальній стадії розвитку). До нерізким психофізичних порушень відносять також мінімальну мозкову дисфункцію, що виникає внаслідок впливу різноманітних шкідливих чинників на ранніх етапах розвитку. Найбільш поширеним наслідком цього порушення виступає так званий гіперкінетичний синдром, який внаслідок дисбалансу процесів збудження і гальмування в нервовій системі проявляється в надмірній активності, імпульсивності, нездатність до довільної регуляції поведінки. Діти, які страждають подібними відхиленнями, потребують індивідуального підходу у вихованні з урахуванням особливостей їх психофізичного розвитку. У більшості випадків скорегувати їх поведінку вдається за умови поєднання індивідуально підібраних заходів педагогічного впливу і лікувально-корекційних заходів.

    У більшості випадків медичне обстеження важких дітей констатує нормальний рівень їх психофізичного розвитку. Очевидно, що відхилення у їхній поведінці обумовлені зовнішніми — соціальними і педагогічними чинниками.

    Найбільш поширена причина тимчасових відхилень полягає в недостатньому обліку з боку батьків і педагогів вікових особливостей розвитку дитини. У дитячій психології встановлено, що індивідуальний розвиток здійснюється у вигляді чергування так званих стабільних і критичних віків. В рамках останніх відбувається перехід дитини на якісно новий етап розвитку, реалізація формувалися раніше психічних новоутворень. При цьому дорослі не завжди справедливо оцінюють збільшені здібності та потреби дитини і продовжують здійснювати сталі, але більш неадекватні заходи педагогічного впливу. У такій ситуації критичний вік перетворюється в справді кризовий етап, що загрожує порушеннями в поведінці дитини. В цьому аспекті особливо значущий криза трьох років, коли формується самосвідомість дитини, що вимагає іншого до нього відношення, а також криза підліткового віку, в рамках якого дитина схильна переоцінювати свої зрослі можливості, а старші, навпаки, продовжують ставитися до нього як до маленького. Численні дослідження показали, що при адекватному підході до особистості формується критичний вік може протікати безконфліктно. Тому визначення «важкий вік» досить умовно; облік вікових особливостей розвитку дозволяє уникнути багатьох труднощів, характерних не стільки для певного вікового етапу, скільки для індивідуальної ситуації розвитку.

    У ряді випадків порушення навчально-виховного процесу бувають породжені хронічно неадекватними умовами педагогічного впливу на дитину. Несприятливий морально-психологічний клімат в сім’ї часто є тим ґрунтом, на якій виникають відхилення в розвитку особистості. Недостатні або, навпаки, надмірні вимоги до дитини породжують його небажання і нездатність сприймати педагогічні впливи. Особливо негативну роль відіграє відсутність єдності вимог з боку батьків, при якому дитина потрапляє в «виховний вакуум», будучи не в силах і не бажаючи відповідати суперечливим або навіть взаємовиключних вимог. Виховання, засноване на нравоучениях і покарання, зазвичай не призводить до довгострокового позитивного ефекту: звикнувши підкорятися лише зі страху, дитина легко йде на будь-які проступки, варто лише страху ослабнути. Тому скарги батьків і педагогів на поведінку дітей слід розглядати комплексно, з урахуванням всіх можливих помилок у вихованні. Велику допомогу може надати в цьому сімейна психологічна консультація і шкільна психологічна служба, де поведінка дитини аналізується в контексті всієї сукупності умов його розвитку. Часто певні заходи психотерапевтичної корекції внутрішньосімейних відносин допомагають вирішити проблему важкого дитини.

    Важливу роль в поведінці дитини та формуванні його особистості відіграє шкільна успішність. Виникло внаслідок різних причин хронічне відставання у навчанні може породити у школяра відраза до навчальної діяльності і прагнення самоствердитися іншими способами. Нерідко невстигаючий учень протиставляє себе класу і педагогу, демонструє зухвалу і неадекватну поведінку. Порушення педагогічного такту, зловживання покараннями і негативними оцінками лише посилює виникло протиставлення. Завдання педагога — з’ясувати причини неуспішності і спробувати усунути їх методами індивідуального підходу до учневі. У ряді випадків навіть незначні успіхи в навчанні породжують позитивні зрушення у поведінці дитини.

    Короткий опис статті: важка дитина Examen.ru: ВАЖКІ ДІТИ

    Джерело: Examen.ru: ВАЖКІ ДІТИ

    Також ви можете прочитати